І ЗНОВУ ЩОДО ПИТАННЯ ВІДСТРОЧКИ …

Сьогодні я пропоную більш детально розібрати підставу відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, яка передбачена абз.11 ч.1 ст.23 закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію»:

Стаття 23. Відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації

Не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов’язані:

які мають дружину (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю та/або одного із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю I чи II групи.

На превеликий жаль, ця правова норма, яка, на мою думку, викладена вдало, оскільки в цій нормі немає прогалин, вона ясна, зрозуміла і, на мою думку, може бути витлумачена єдиним шляхом і не викликає двоякого або троякого тлумачення, у правозастосовній практиці неоднаково тлумачиться юристами.

Перше тлумачення цієї норми, яке мені вбачається правильним, полягає у тому, що військовозобов’язані, які мають дружину (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю, тобто дружину (чоловіка) будь-якої групи інвалідності, підпадають під дію цієї правової норми.

Друге тлумачення цієї норми полягає у тому, що під дію цієї правової норми підпадають лише ті військовозобов’язані, які мають дружину (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю лише 1 та 2 групи.

До другого варіанту схиляються здебільшого юристи військкоматів, Міністерства оборони України, а також установ Державної прикордонної служби (воно і зрозуміло – приналежність до військового відомства, а також мета та завдання мобілізації звісно впливають на тлумачення цієї норми права).

Як доказ наявності дружини із числа осіб з інвалідністю військовозобов’язані – чоловіки надають до військкоматів або до установ Державної прикордонної служби  Довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією, в яких вказана група інвалідності дружини, або пенсійні посвідчення дружин, у яких група інвалідності вказується також.

За цими зверненнями (про надання відстрочки від призову або про надання права на перетин кордону) приймаються численні рішення про відмову у наданні відстрочки або у перетині кордону з підстави, що начебто 3 група інвалідності дружини не підпадає під дію означеної норми, а підпадають під дію цієї норми лише 1 та 2 група інвалідності дружини.

Судова практика з таких справ є малочисленою. Наявні судові рішення як з першим варіантом тлумачення, так і з другим.

Судові рішення, у яких міститься другий варіант тлумачення, обмежуються лише висновком, що 3 група інвалідності дружини не підпадає під дію означеного абз.11 ч.1 ст.23 закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» без наведення мотивів такого правового висновку.

Ті ж судові рішення, у яких зроблений висновок, що під дію цієї правової норми підпадають військовозобов’язані, які мають дружину (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю, тобто дружину (чоловіка) будь-якої групи інвалідності здебільшого містять мотиви такого тлумачення цієї правової норми.

Так, у справі № 380/13580/22 Львівський окружний адміністративний суд у рішенні від 14 грудня 2022 р зазначив таке:

« … Частиною 1 статті 23 Закону №3543-XII передбачено підстави для звільнення від призову на військову службу під час мобілізації військовозобов`язані.

Відповідно до абзацу 11 цієї ж статті, не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов`язані, які мають дружину (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю та/або одного із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю I чи II групи.

Розділ IV Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» передбачає встановлення інвалідності І, ІІ та ІІІ груп.

Таким чином, якщо чоловік (дружина) військовозобов`язаного є особою з інвалідністю, тобто особою, якій встановлено інвалідність І, ІІ чи ІІІ групи, то такий військовозобов`язаний не підлягає призову на військову службу під час мобілізації....».

У справі № 380/8845/22 Львівський окружний адміністративний суд у рішенні від 26 вересня 2022 року зазначив таке:

« … Частиною 1 статті 23 Закону №3543-XII передбачено підстави для звільнення від призову на військову службу під час мобілізації військовозобов`язані.

Відповідно до абзацу 11 цієї ж статті, не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов`язані, які мають дружину (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю та/або одного із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю I чи II групи.

Розділ IV Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» передбачає встановлення інвалідності І, ІІ та ІІІ груп.

Таким чином, якщо чоловік (дружина) військовозобов`язаного є особою з інвалідністю, тобто особою, якій встановлено інвалідність І, ІІ чи ІІІ групи, то такий військовозобов`язаний не підлягає призову на військову службу під час мобілізації.

Якщо у військовозобов`язаного один із своїх батьків чи батьки дружини (чоловіка) є особою з інвалідністю, то такий військовозобов`язаний не підлягає мобілізації лише в тому разі, коли згадані особи є інвалідами тільки І та ІІ групи.

Суд встановив, що ОСОБА_1 є чоловіком ОСОБА_2 (прізвище після шлюбу - ОСОБА_3 ), якій згідно з пенсійним посвідченням серії НОМЕР_6 , виданим Пенсійним Фондом України 28.12.2016, довічно призначено пенсію по інвалідності ІІІ групи.

Наведене дає підстави для висновку про те, що ОСОБА_1 , у відповідності до абзацу 11 частини 1 статті 23 Закону №3543-XII, не підлягає призову на військову службу під час мобілізації. …».

На мою думку, це питання дуже просте і не повинно визвати труднощів у жодного  юриста.

Але, на здивування, у юристів військових комісаріатів труднощі у тлумаченні цієї норми виникають і, як наслідок труднощів цих військових юристів, труднощі виникають і у чоловіків, яким військові комісаріати на мою думку протиправно відмовляють у наданні відстрочки від призову і яких намагаються також протиправно направити до військових частин.

Пропоную повернутися до многостраждального абз.11 ч.1 ст.23 закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію»: … які мають дружину (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю та/або одного із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю I чи II групи.

На мій погляд, для того, щоб правильно зрозуміти цю правову норму навіть не потрібно бути юристом або взагалі людиною із вищою освітою, потрібно принаймні закінчити навіть не середню, а початкову школу, оскільки саме в перших класах школи вивчають базові основи мови, зокрема, української мови, та вивчають сполучники (сполучники єднальні (у нашому випадку сполучник «та») та сполучники розділові (у нашому випадку сполучник «або»).

Оскільки у тексті вищевказаної норми містяться сполучники та/або (через дріб) це означає, що під дію цієї норми підпадають усі можливі з цього приводу у людському житті варіанти, тобто підпадають військовозобов’язані, які мають лише дружину (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю або лише одного із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю I чи II групи, а також військовозобов’язані, які мають і дружину (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю, і одного із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю I чи II групи. Тобто підпадають і ті, хто мають лише першу або лише другу обставину, і ті, хто мають обидві обставини. І з цієї причини мені здається, що ця правова норма виписана вдало – вона чітка, зрозуміла, її досить легко зрозуміти, і вона всеохватна (на всі випадки життя), а це та мета, якої прагне право (а вірніше, правотворчі органи) – урегулювати законодавчо всі можливі прояви, обставини людського життя (з тих областей життя, яких може торкатися регуляція держави), які вже існують у суспільстві, а в ідеалі – також і ті обставини, які найближчим часом неминуче з’являться).

Повертаючись до своїх колег – юристів військкоматів, Міністерства оборони України, а також установ Державної прикордонної служби…

Здається мені, що ті юристи вказаних установ та відомств, які тлумачать вищевказану норму так, що під дію цієї правової норми підпадають лише ті військовозобов’язані, які мають дружину (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю лише 1 та 2 групи, або не помічають у тексті цієї норми розділовий сполучник «АБО», або ж не розуміють значення цього розділового сполучника, або ж з якихось інших причин обмежують дружин (чоловіків) із числа осіб з інвалідністю лише 1 та 2 групою, протиправно викинувши із поняття «особа з інвалідністю» осіб з інвалідністю 3 групи, хоча згідно ст.7 закону України «Про реабілітацію осіб з інвалідністю в Україні» особою з інвалідністю є особа, якій встановлена перша, друга чи третя група інвалідності.

(Стаття 7. Медико-соціальна експертиза

Залежно від ступеня стійкого розладу функцій організму, зумовленого захворюванням, травмою (її наслідками) або вродженими вадами, та можливого обмеження життєдіяльності при взаємодії із зовнішнім середовищем внаслідок втрати здоров'я особі, визнаній особою з інвалідністю, встановлюється перша, друга чи третя група інвалідності.)

Крім того, згідно вказаного у судових рішеннях закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»:

Стаття 31. Групи інвалідності

1. Залежно від ступеня втрати працездатності визначено три групи інвалідності.

Крім того, у статтях 32 та 33 вказаного закону йде мова, зокрема, і про 3 групу інвалідності.

Згідно п.26 «Положення про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 3 грудня 2009 р. № 1317, особі, що визнана особою з інвалідністю, залежно від ступеня розладу функцій органів і систем організму та обмеження її життєдіяльності встановлюється I, II чи III група інвалідності.

У контексті вищевказаного не зайвим буде нагадати, що згідно ст.8 закону України «Про державну службу» державний службовець зобов’язаний: 1) дотримуватися Конституції та законів України, діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 3) поважати гідність людини, не допускати порушення прав і свобод людини та громадянина;

Згідно ст.19 закону України «Про державну службу» право на державну службу мають повнолітні громадяни України, які володіють державною мовою відповідно до рівня, визначеного Національною комісією зі стандартів державної мови.

А згідно ст.4 вказаного закону:

1. Державна служба здійснюється з дотриманням таких принципів:

1) верховенства права - забезпечення пріоритету прав і свобод людини і громадянина відповідно до Конституції України, що визначають зміст та спрямованість діяльності державного службовця під час виконання завдань і функцій держави;

2) законності - обов’язок державного службовця діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України;

3) професіоналізму - компетентне, об’єктивне і неупереджене виконання посадових обов’язків, постійне підвищення державним службовцем рівня своєї професійної компетентності, вільне володіння державною мовою і, за потреби, регіональною мовою або мовою національних меншин, визначеною відповідно до закону.

І на додаток - деякі положення Конституції - Основного Закону України, яким не варто нехтувати, якщо ми бажаємо створити правову державу і жити в ній, в державі, де будуть не тільки прописані та проголошені права і свободи людини і громадянина та обов’язки державних органів ці права відстоювати та захищати, сприяти у їх реалізації і ніяким чином їх не порушувати, але й будуть ці права державою гарантовані та захищені, а обов’язки державних органів – будуть виконуватись завжди, а не в окремих випадках.

                                         Конституція України

Стаття 1. Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава.

Стаття 3. Людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.

Стаття 19. Правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Стаття 65. Захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України.

Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Прошу звернути увагу на положення Конституції України про те, що громадяни відбувають військову службу відповідно до закону, а не відповідно до будь-яких побажань будь-яких державних органів або їх посадових осіб.