Особливості проведення допиту неповнолітнього в режимі відеоконференції під час дистанційного досудового розслідування

        Значущість відеоконференцзв’язку для отримання доказів в інтересах кримінального судочинства вже оцінена багатьма країнами світу, що знайшло відображення у їх національному законодавстві. Міжнародним договором, який вперше детально врегулював взаємовідносини держав з приводу надання взаємної правової допомоги з використанням відеоконференцзв’язку є Конвенція про взаємодопомогу в кримінальних справах між державами - членами Європейського Союзу (2000), яка для країн, що підписали і ратифікували її, покликана розширити можливості Європейської конвенції про взаємну допомогу у кримінальних справах (1959).

Другий додатковий протокол до Європейської конвенції про взаємну допомогу у кримінальних справах від 08.11.2001 р., ратифікований Україною 01.06.2011 р., впроваджує у практику міжнародного співробітництва нову форму взаємної правової допомоги – збирання доказів із використанням  технології відеоконференцзв’язку.

Відеоконференція – це інформаційна технологія, що забезпечує одночасно двосторонню передачу, обробку, перетворення і візуалізацію інтерактивної інформації на відстань у режимі реального часу з допомогою апаратно - програмних засобів обчислювальної техніки. Взаємодію в режимі відеоконференції також називають сеансом відеоконференцзв’язку.

Чинний Кримінальний процесуальний кодекс передбачає проведення дистанційного досудового розслідування. Закон дозволяє в режимі відеоконференції, при трансляції з іншого приміщення, проведення тільки двох слідчих дій – допиту осіб (у тому числі одночасний допит двох чи більше вже допитаних осіб) та впізнання осіб чи предметів.

Під час досудового розслідування слідчий, прокурор, слідчий суддя мають право прийняти рішення про проведення слідчих (розшукових) дій у режимі відеоконференції (ст. 232 КПК України). Під відеоконференцією у кримінальному провадженні слід розуміти особливу процедуру, що виконується за посередництвом телекомунікаційних технологій, при якій спілкування у вигляді обміну аудіо- і відеоінформацією між віддаленими учасниками слідчої дії відбувається на відстані (дистанційно), але в режимі реального часу. Тобто, це відбувається в умовах, коли учасники дії на момент її проведення перебувають у різних місцях, які віддалені одне від одного на відстань, яка створює неможливість їх безпосереднього спілкування. Дане спілкування відбувається за допомогою спеціального обладнання зв’язку з обов’язковою трансляцією зображення і звуку до місць, в яких перебувають особи, які беруть участь у слідчій (розшуковій) дії.

Відповідно до вимог закону рішення слідчого та прокурора приймаються у формі постанови, вимоги до якої передбачені у ч. 3 ст. 110 КПК України, судові рішення приймаються у формі ухвали (ч. 2 ст. 110 КПК України). Отже, слідчий та прокурор про проведення слідчої (розшукової) дії у режимі відеоконференції приймає постанову, слідчий суддя – постановляє про це ухвалу. Відповідно до ст. 110 КПК України постанова слідчого, прокурора складається із: 1) вступної частини, що повинна містити відомості про: – місце і час прийняття постанови; – прізвище, ім’я, по батькові, посаду особи, яка прийняла постанову; 2) мотивувальної частини, що має містити відомості про: – зміст обставин, які є підставами для прийняття постанови; – мотиви прийняття постанови, їх обґрунтування та посилання на положення КПК України; 3) резолютивної частини, яка повинна містити відомості про: – зміст прийнятого процесуального рішення; – місце та час (строки) його виконання;– особу, якій належить виконати постанову;– можливість і порядок оскарження постанови. Постанова слідчого, прокурора виготовляється на офіційному бланку та підписується службовою особою, яка прийняла відповідне процесуальне рішення.

У відповідності до ч. 1 ст. 232 КПК України допит осіб, впізнання осіб чи речей під час досудового розслідування можуть бути проведені у режимі відеоконференції при трансляції з іншого приміщення (дистанційне досудове розслідування) у наступних випадках: 1) неможливості безпосередньої участі певних осіб у досудовому провадженні за станом здоров'я або з інших поважних причин; 2) необхідності забезпечення безпеки осіб; 3) проведення допиту малолітнього або неповнолітнього свідка, потерпілого; 4) необхідності вжиття таких заходів для забезпечення оперативності досудового розслідування; 5) наявності інших підстав, визначених слідчим, прокурором, слідчим суддею достатніми. Зазначений перелік не є вичерпним, а тому слід припустити, що таким випадком, наприклад, може бути допит двох або більше вже допитаних осіб для з’ясування причин розбіжностей у їх показаннях, який не виключає перерахованих вище підстав, а може навіть і бути причиною проведення такого допиту.

Проведення допиту за допомогою відео- або телефонної конференції за запитом компетентного органу іноземної держави в порядку надання міжнародної правової допомоги врегульовано ст. 567 КПК України.          

До початку слідчої (розшукової) дії слідчий, прокурор повинен забезпечити участь особи, яка буде допитуватись або впізнавати, та ідентифікувати її. Спосіб виклику особи до місця проведення слідчих (розшукових) дій передбачено у статтях 133, 135 КПК України. З метою примусового забезпечення участі особи, яка буде приймати участь у дистанційному досудовому розслідуванні, слідчий, прокурор повинен дотримуватись положень Інформаційного листа Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 5 квітня 2013 року № 223–558/0/4–13 «Про деякі питання здійснення слідчим суддею суду першої інстанції судового контролю за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб під час застосування заходів забезпечення кримінального провадження». Зокрема про те, що усі клопотання про застосування заходів забезпечення кримінального провадження подаються до місцевого суду, в межах територіальної юрисдикції якого знаходиться орган досудового розслідування, що здійснює відповідне розслідування. Такі клопотання розглядаються слідчим суддею, який визначається автоматизованою системою документообігу суду в порядку, передбаченому ч. 3 ст. 35 КПК України (незалежно від того, який слідчий суддя розглядав інші клопотання у цьому ж кримінальному провадженні раніше).

Учасникам слідчої (розшукової) дії має бути забезпечена можливість ставити запитання і отримувати відповіді осіб, які беруть участь у слідчій (розшуковій) дії дистанційно, реалізовувати інші надані їм КПК права та виконувати процесуальні обов'язки.

Хід і результати слідчої дії, проведеної у режимі відеоконференції, фіксуються за допомогою технічних засобів відеозапису. Використання у дистанційному досудовому розслідуванні технічних засобів і технологій повинно забезпечувати належну якість зображення і звуку, а також інформаційну безпеку. У матеріалах кримінального провадження обов’язково зберігаються оригінальні примірники технічних носіїв інформації зафіксованої процесуальної дії, резервні копії яких зберігаються окремо. Незастосування технічних засобів фіксування кримінального провадження тягне за собою недійсність слідчої дії та отриманих внаслідок її вчинення результатів (частини 3, 6 ст. 107 КПК України). Як правило, відеоконференція відбувається у режимі «реального часу» з передачею чіткого зображення та звуку. При забезпеченні державного захисту конкретної особи, вона може бути допитана в режимі відеоконференції з такими змінами зовнішності і голосу, за яких її неможливо було б упізнати.

Після закінчення проведення процесуальних дій у режимі відеоконференції слідчий має: 1) ознайомити учасників відеоконференції з її результатами шляхом перегляду відеофонограми; 2) здійснити запис відеофонограми на носії відеозапису, створивши резервну та робочу копії; 3) перевірити якість запису резервної копії; 4) резервну та робочу копії долучити до матеріалів кримінального провадження; 5) вилучити відеограму з технічного засобу відеозапису. Про хід виконання цих заходів слідчий, прокурор повинні зробити записи у протоколі слідчої (розшукової) дії, що оформлюється з дотриманням вимог ст. 104 КПК України.

Говорячи про тактичні особливості, слід наголосити на недоцільності проведення допиту у режимі відеоконференції за участю осіб, які мають дефекти мови, зору чи слуху. Також визначення кола осіб передбачає вирішення питання про необхідну кількість спеціалістів, яких слід залучити до проведення слідчої (розшукової) дії. Зокрема, як спеціалістів доцільно залучити техніка-криміналіста для здійснення відеофіксації процесу допиту, фахівця в галузі комп’ютерної техніки для забезпечення належного функціонування обладнання для відеозв’язку, інших спеціалістів за потреби залежно від процесуального статусу та характеристики особи допитуваного.

Беззаперечно, проведення конференції буде забезпечуватися за допомогою комп’ютерної техніки, комп’ютерних технологій та мережі Інтернет. Наприклад, сучасний нетбук з вбудованою вебкамерою та можливістю відеозапису може бути використаний для проведення вказаних слідчих (розшукових) дій тільки за умови сучасного технічного оснащення. При цьому обладнання, яке використовуватиметься для аудіо- чи відеозапису ходу допиту, має бути високого класу, оскільки це дозволить забезпечити належну якість аудіо- чи (і) відеозапису, відсутність різного роду шумів, спотворень звуку та зображення. Також, швидкість з’єднання з Інтернетом має бути достатньою для забезпечення належної якості зображення і звуку, щоб мінімізувати час, необхідний для проведення слідчої дії в режимі відеоконференції, та підвищити її ефективність. Під час допиту можна використовувати спеціальні програми для проведення дистанційного провадження або загальнопоширені програми (наприклад, Skype). Окремо слід визначити, які саме мережеві протоколи доступу слід використовувати при проведенні допиту у режимі відеоконференції: а) загальні (наприклад, взаємодія мереж Windows і UNIX, а також зв'язок в Інтернеті забезпечується мережевим протоколом TCP / IP; для роботи служби телеконференцій Usenet використовується мережевий протокол NNTP (Network News Transfer Protocol)) чи б) спеціально виділену лінію для правоохоронних органів. Також, слідчий, прокурор, слідчий суддя мають забезпечити захищеність інформації та підтримуючої її інфраструктури від випадкового чи навмисного впливу природного чи штучного характеру, що може завдати шкоди кримінальному провадженню, призвести до розкриття таємниці досудового розслідування, змісту показань, що були надані під час слідчої (розшукової) дії, даних про осіб, які знаходяться під державним захистом тощо. Вирішення зазначених питань дозволить забезпечити інформаційну безпеку під час проведення допиту в режимі відеоконференції.

Для забезпечення державного захисту особи (ч. 9 ст. 352 КПК України) застосовуються спеціальні акустичні ефекти, що змінюють голос допитуваного, а також візуальні перешкоди технічного характеру, або зовнішність такої особи змінюється іншим чином, щоб її неможливо було упізнати за зовнішністю чи голосом. Порушення цього тактичного правила може призвести до того, що інформація отримана в результаті дистанційного досудового розслідування не буде визнана доказом по кримінальному провадженню.

Використання таких сучасних систем відеоконференцій, які надають можливість спільної роботи над даними, в тому числі й підписання документів. Так, при використанні відеоконференцзв`язку необхідно вмикати «білу дошку» – спеціальний додаток, в якому кожний учасник може вводити текст чи (і) графічні зображення, що стають видимими для кожного учасника (наприклад, підпис).

Необхідність використання для запису ходу і змісту слідчої (розшукової) дії таких методів цифрового запису, які надійно фіксують інформаційні дані та виключають технічну можливість їхньої зміни. Зокрема, застосувати лазерний цифровий запис відео-, аудіоінформації на оптичні диски одноразової реєстрації. При односторонньому відеоконференцзв’язку ефективним засобом захисту аудіофайлів є установка PIN-коду на записуючу техніку. Так, компанією «Телесистеми» розроблений цифровий диктофон Edic-mini Tiny A31. Основою нової розробки стала технологія цифрових водяних знаків, яка дозволяє впроваджувати в аудіофайл спеціальні помітки, що не сприймаються на слух, але є видимими для комп’ютера. У випадку несанкціонованого редагування поміченого таким чином аудіозапису, цілісність водяних знаків порушується. Зазначене дозволяє достовірно встановити факт монтажу фонограми. Даний диктофон також оснащений PIN-кодом, що дозволяє проглянути флеш-пам’ять обладнання на комп’ютері тільки після попереднього вводу пароля. Крім того, диктофон підтримує помітки дати і часу проведення запису та має функцію «цифровий підпис», яка дозволяє в подальшому визначити, на якому диктофоні був зроблений аудіозапис та чи є він справжнім.

Тож, при фіксації допиту чи пред’явлення для впізнання в режимі відеоконференції, слідчому, прокурору, слідчому судді з робочої копії потрібно виготовляти мінімум дві резервні копії – для сторони захисту та сторони обвинувачення. Примірники відеофонограми записуються у вигляді копій на окремі DVD-R-диски для лазерних систем зчитування об’ємом до 8,5 Гб (далі – DVD-R-диски). У разі, якщо відеофонограми не вміщуються на один DVD-R-диск, використовувати додаткові DVD-R-диски. Компакт-диски з архівною, робочою та резервними копіями слід пакувати в окремі конверти, які підлягають маркуванню таким чином: архівна копія № (робоча копія №; резервна копія №); номер матеріалів кримінального провадження; позначення – «відеофонограма»; дата проведення процесуальної дії; прізвище, ім’я, по батькові допитуваного, впізнаючого; підпис учасників процесуальної дії та слідчого; об’єм відеофонограми (Гб/Мб). При цьому маркування (нанесення надписів на стороні етикетки диску) вимагає використання тільки спеціально пристосованих для цього маркерів. Також категорично забороняється наклеювати на поверхню диска стікери чи клеючі стрічки.

Малолітній, неповнолітній свідок чи потерпілий може брати участь у досудовому розслідуванні дистанційно, якщо проведення вказаний слідчих (розшукових) дій у режимі відеоконференції обумовлене інтересами кримінального провадження або забезпеченням його безпеки (наприклад, для уникнення тиску з боку учасників кримінального провадження чи інших негативних наслідків для допитуваного). При цьому допит малолітньої або неповнолітньої особи проводиться за правилами, визначеними у ст. 226 КПК України в присутності законного представника, педагога чи психолога, а за необхідності – лікаря, явку яких повинен забезпечити слідчий або прокурор відповідно до зазначеного вище порядку.

Згідно ст. 168 КПК України допит неповнолітнього  у разі потреби  віком до 14 років, а на розсуд слідчого  і до 16 років здійснюється у присутності його законного представника. До початку допиту законному представнику роз’яснюють його обов’язок бути присутнім під час допиту, а також право викладати свої зауваження і, з дозволу слідчого, ставити  запитання, які разом із зауваженнями законного представника заносять до протоколу. Дуже цікавим та важливим, на нашу думку, є введення методики „Зелена кімната” під час допиту неповнолітніх учасників кримінального провадження. Ця методика передбачає проведення інтерв’ювання (допиту) дитини, яка потерпіла або стала свідком злочину, в умовах, що мінімізують та не допускають повторної травматизації психіки дитини, з урахуванням її індивідуально-психологічних та психофізіологічних властивостей. Методика „Зелена кімната” застосовується до дітей віком від  4 до 14 років, а на розсуд слідчого чи суду – й у віці від 14 до 16 років, які потерпіли внаслідок учинення злочинів проти статевої свободи і недоторканості, інших злочинів насильницького характеру або стали свідками таких злочинів. При проведенні допиту слідчий може використовувати  допоміжні засоби комунікації, такі як іграшки, малюнки, у тому числі анатомічні (особливо з дітьми дошкільного віку) для налагодження атмосфери довіри та взаєморозуміння, подолання в дитини страху перед незнайомою дорослою людиною. Проте через недостатнє матеріально-технічне забезпечення вищевказана методика впроваджується досить повільно у містах і зовсім не впроваджується у селах та селищах міського типу нашої держави.

Дуже часто працівники органів внутрішніх справ під час профілактичної роботи з неповнолітніми порушують психологічну атмосферу ознайомчої чи попереджувальної бесід, які повинні відображати поєднання доброзичливості, зацікавленості в долі дитини з вимогливістю до неї та її поведінки та повинні здійснювати безпосередній виховний вплив. Не завжди зважають на ту обставину, що неповнолітні за рівнем інтелектуального і вольового розвитку відстають від дорослих, життєвий досвід у них ще не-достатній, а якщо є упущення у вихованні, то вони можуть неправильно оцінювати конкретну ситуацію та обирати лінію поведінки. Інколи нехтується проведення ознайомлювальних, попереджувальних бесід із батьками дитини, її законними представниками, членами сім’ї з метою усунення причин і умов, які спонукають  до вчинення адміністративного чи кримінального правопорушення.

У багатьох випадках підозрювані, обвинувачені, які вчинили злочини у неповнолітньому віці, та їх законні представники через відсутність коштів не в змозі запросити адвоката чи іншого фахівця в галузі права, у зв'язку з чим слідчі призначають захисників. За даними апеляційних судів, переважній більшості кримінальних справ про злочини неповнолітніх, де бере участь захисник за призначенням, вся його робота зводиться, як правило, до присутності під час проведення обмеженого кола слідчих дій, де його участь обов'язкова, а також до підписання відповідних процесуальних документів, і лише подекуди  до подання клопотань.

Слід погодитися з авторами, які негативно ставляться до можливості примусу законного представника до здійснення ним своїх функцій. Слід враховувати, що законодавець, передбачивши участь законних представників неповнолітніх обвинувачених на стадії досудового розслідування, чітко не визначив їх права й обов’язки, як це визначено стосовно судового розгляду справи, а лише закріпив положення про: співвідношення батьків або осіб, які їх замінюють, затримання неповнолітнього, взяття його під варту; виклик до слідчого, прокурора через його батьків або інших законних представників; як запобіжний захід віддання підлітка під нагляд батьків, опікунів, піклувальників або адміністрації дитячої установи; участь, на розсуд слідчого, законних представників у пред’явленні неповнолітньому обвинувачення, його допиті та пред’явленні для ознайомлення матеріалів після закінчення досудового розслідування.

Згідно з даними апеляційних судів багатьох областей, в органах внутрішніх справ поширена практика, коли неповнолітніх, щодо яких відкрито кримінальне провадження, впродовж досудового розслідування до пред'явлення обвинувачення і застосування запобіжного заходу допитували як свідків. При цьому їх попереджали про кримінальну відповідальність за відмову від давання показань і за дачу завідомо неправдивих показань, тобто фактично примушували свідчити проти себе. Таким чином порушувалося право на захист, гарантоване Конституцією і закріплене статтями 43-48 КПК України, в яких йдеться про те, що підозрюваний чи обвинувачений має право відмовитися давати показання, мати захисника і побачення з ним до першого допиту, подавати докази, заявляти клопотання, подавати скарги, а за наявності відповідних підстав  на забезпечення безпеки, на що суди не завжди реагували.

Судам необхідно враховувати, що під час розгляду справ про злочини неповнолітніх бажаною є участь законного представника. За його участі можна більш повно з'ясувати умови життя та виховання неповнолітнього підсудного, вислухати думку про те, який саме примусовий захід виховного характеру буде найефективнішим.  Виявлено випадки, коли органи досудового слідства призначали неповнолітнім обвинуваченим законних представників, які не є такими, а суди на ці порушення також не реагували.

Законний представник стає учасником процесу і наділяється правами лише після допуску його до участі у провадження. Особа може мати кілька законних представників у загальноправовому значенні, проте визнаватися як учасник процесу будуть лише ті з них, які спеціально допущені до провадження органом, який веде процес. Не кожен законний представник у загальноправовому значенні може бути законним представником у кримінальному процесі. Причиною цього може бути будь-яка обставина, що перешкоджає належній охороні прав та законних інтересів недієздатного учасника справи. Деякі науковці вважають, що при з’ясуванні питання про те, скільки осіб одночасно можуть виступати в процесі в якості законного представника неповнолітнього, необхідною і достатньою вважається участь одного законного представника, оскільки одночасна участь у справі кількох осіб в якості законних представників суттєво ускладнила б хід процесу в цілому, здійснення окремих слідчих та судових дій, вирішення питань, що виникли, і т. ін. У той же час, додаткових можливостей для охорони законних інтересів неповнолітнього не виникло б, оскільки засоби їх реалізації залишилися б тими самими. Але в теорії кримінального процесу існує інша думка з цього приводу, а саме: ніхто не може відмовляти батькові або матері скористатися своїми правами законного представника на тій чи іншій стадії кримінального процесу, доки вони не позбавлені у встановленому законом порядку батьківських прав. Необхідність участі обох батьків викликана завданнями кримінального судочинства, до того ж, участь обох батьків в процесі має великий виховально-попереджувальний вплив і на них самих, дозволяє їм глибше усвідомити ступінь своєї вини за неналежне виховання підлітка і пройнятися почуттям відповідальності за його долю. До того ж, доцільність участі обох законних представників пояснюється тим, що під час розслідування та судового розгляду кримінальної справи зачіпаються інтереси обох батьків, причому іноді різного рівня. 

Ми вважаємо, що в положеннях статей не зовсім чітко прописані права, якими може користуватися такий учасник кримінального провадження, зокрема у КПК України зазначено, що законний представник користується процесуальними правами особи, інтереси якої він представляє, реалізація яких здійснюється безпосередньо особою яку він представляє, не може бути доручена представнику. В той же час, негайно повстає питання, що робити й якими правами може користуватися законний представник, коли потерпілим є немовля, або малолітня дитина, яка в силу свого фізичного та психічного стану не може усвідомлювати те що з ним відбувається. Тому за необхідне треба чинний КПК доповнити статтею, в якої чітко прописати такі положення.

Чинне кримінальне процесуальне законодавство дуже неконкретно регламентує участь у процесі такого його учасника, як представник потерпілого, при цьому, зовсім не має посилань на необхідну участь представника неповнолітнього потерпілого. Зазначається лише, що представниками потерпілого відповідно до ст. 58 КПК України можуть бути особи, які у кримінальному провадженні мають право бути захисниками. При цьому представники користуються процесуальними правами потерпілого, інтереси якого він представляє, крім процесуальних прав, реалізація яких здійснюється безпосередньо потерпілим і не може бути доручена представнику.

Отже, доцільно було б внести пропозиції по удосконаленню норм чинного законодавства, зокрема: доповнити частину другу статті 52 КПК України «Обов'язки  законного представника».