Чи є видача банком кредитної картки "Універсальна" укладенням кредитного договору?

19 травня 2021 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду (надалі - Верховний Суд) розглянув справу №330/301/20-ц. Обставини справи: 27 лютого 2013 року між Акціонерним товариством комерційний банк «ПриватБанк» (надалі - АТ КБ «ПриватБанк» та/або Позивач та/або Банк) та Особою 1 (надалі - Відповідач) було укладено кредитний договір, за умовами якого остання отримала кредитні кошти у розмірі 2 400 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 30 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом та кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Своїм підписом у анкеті-заяві Відповідачка підтвердила, що підписана нею заява разом з Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами банку, які викладені на банківському сайті www.privatbank.ua складає між нею та банком договір про надання банківських послуг. Відповідачка свої зобов`язання за вищевказаним кредитним договором не виконувала, на вимоги банку не реагувала, унаслідок чого станом на 31 жовтня 2019 року, за розрахунком банку, утворилася заборгованість у розмірі 306 617,78 грн, з яких: заборгованість за кредитом - 2 400 грн; заборгованість за відсотками за користування кредитом - 297 650,68 грн; заборгованість за пенею - 6 567,10 грн; заборгованість за комісією - 0 грн. У лютому 2020 року АТ КБ «ПриватБанк» звернулося до суду з позовом до Відповідача про стягнення заборгованості за кредитним договором. Посилаючись на те, що Банк на свій розсуд може вимагати від Відповідача повернення будь-якої частини суми заборгованості за кредитом, просив суд стягнути з Відповідача на його користь заборгованість за кредитним договором у розмірі 131 794,47 грн, з яких: заборгованість за кредитом - 2 400 грн; заборгованість за відсотками за користування кредитом з 27 лютого 2013 року по 31 липня 2018 року - 129 394,47 грн. Рішенням Якимівського районного суду Запорізької області від 01 вересня 2020 року у задоволенні позову АТ КБ «ПриватБанк» відмовлено. Відмовляючи у задоволенні позову АТ КБ «ПриватБанк», суд першої інстанції виходив із того, що банком не доведено умови кредитних правовідносин з Відповідачкою, факт їх порушення останньою, а також розмір заборгованості, її складові, період її існування та нарахування, що є процесуальним обов`язком Позивача. При цьому на запити суду надати такі докази, зокрема, оригінал анкети-заяви, докази отримання відповідачкою кредитної картки банк не відповів. Постановою Запорізького апеляційного суду від 28 грудня 2020 року апеляційну скаргу АТ КБ «ПриватБанк» залишено без задоволення, а рішення Якимівського районного суду Запорізької області від 01 вересня 2020 року - без змін. Погоджуючись із висновками районного суду, апеляційний суд також зазначив, що банком належними та допустимими доказами не доведено досягнення згоди щодо істотних умов кредитного договору з відповідачкою, отримання нею кредитних коштів у зазначеному ним розмірі та наявність і розмір заборгованості по поверненню цих кредитних коштів. Такої інформації немає ні в анкеті-заяві, не зазначено про бажаний кредитний ліміт, а на запити надати докази банк не реагував. Також на підтвердження своїх вимог банк надав витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна», а також витяг з Умов та Правил надання батьківських послуг в ПриватБанку, які не містять підпису відповідачки. Суд апеляційної інстанції, пославшись на правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17-ц (провадження № 14-131цс19), вказав, що вони не можуть розцінюватися як частина кредитного договору, укладеного між сторонами шляхом підписання анкети-заяви, так як заява не містить умов про розмір процентів та неустойки. Щодо виписки по картковому рахунку, долученої АТ КБ "ПриватБанк", колегія суддів зазначає, що відповідно до п. 1.27 ст. 1 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів" платіжна картка - електронний платіжний засіб у вигляді емітованої в установленому законодавством порядку пластикової чи іншого виду картки, що використовується для ініціювання переказу коштів з рахунка платника або з відповідного рахунка банку з метою оплати вартості товарів і послуг, перерахування коштів зі своїх рахунків на рахунки інших осіб, отримання коштів у готівковій формі в касах банків через банківські автомати, а також здійснення інших операцій, передбачених відповідним договором. Тобто, кредитні картки є лише способом здійснення фінансових операцій споживачами, тому виписки з карток не можуть вважатися належними та допустимими доказами для обґрунтування обставин, які свідчать про укладення кредитного договору, оскільки ці виписки підтверджують фактичне використання фізичною особою грошових коштів банку із застосуванням такої карти за його згодою. Верховний Суд касаційну скаргу акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» залишив без задоволення, а рішення Якимівського районного суду Запорізької області від 01 вересня 2020 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 28 грудня 2020 року залишив без змін. При розгляді даної справи Верховний Суд зазначає: Згідно зі статтею 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати кредит позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит і сплатити проценти. Відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то у разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього кодексу. Згідно з частиною першою статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору. Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Згідно з частиною першою статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Одним з основних принципів цивільного судочинства є змагальність сторін (стаття 12 ЦПК України). Статтею 81 ЦПК України на сторін покладено обов`язок довести ті обставини, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказуванню підлягають обставини, щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Саме на позивача покладено обов`язок довести суду факт укладення між сторонами кредитного договору та прострочення позичальником зобов`язання, а на відповідача - обов`язок спростувати розмір існуючої заборгованості. Пред`являючи позов до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, банк обґрунтовував свої вимоги тим, що між сторонами існують кредитні правовідносини, які підтверджується анкетою-заявою відповідачки від 27 лютого 2013 року про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг, випискою за картковим рахунком, виданою на ім`я ОСОБА_1 , та наданого розрахунку заборгованості за кредитним договором від 27 лютого 2013 року станом на 31 жовтня 2019 року. Дослідивши зазначені докази, суди встановили, що вони не підтверджують факт існування у ОСОБА_1 кредитної заборгованості саме на підставі укладеної з банком анкети-заяви від 27 лютого 2013 року, так як у вказаній анкеті-заяві не зазначено, якою послугою мала намір скористатися позичальниця та яку картку просила оформити на своє ім`я, не зазначено бажаний кредитний ліміт, а також, який саме вид платіжної картки банком було видано відповідачці відповідно до її заяви, номер та строк її дії. При цьому додані банком до позовної заяви витяг з Умов та Правил надання банківських послуг у ПриватБанку, а також витяг з Тарифів обслуговування кредитної картки «Універсальна» не містять підпису відповідачки, а, отже, їх не можна розцінювати як складову кредитного договору, укладеного між сторонами шляхом підписання анкети-заяви. Відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17, провадження № 14-131цс19, без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачці Умови та Правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком витяг з Тарифів та витяг з Умов та Правил не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачкою кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин. Враховуючи викладене, Умови та Правили надання банківських послуг у ПриватБанку і Тарифи обслуговування кредитної картки «Універсальна», які викладені на банківському сайті www.privatbank.ua та додані банком до позовної заяви, не є належним доказом того, що ОСОБА_1 ознайомилася саме з ними. Саме тому суди вірно не погодилися із доводами банку про необхідність враховувати Умови та Правили надання банківських послуг у ПриватБанку. Крім того, з розрахунку заборгованості вбачається, що банком нараховано заборгованість за процентами та пенею, тоді як в анкеті-заяві відповідачки відсутня інформація щодо нарахування процентів та пені. З огляду на викладене, суди були позбавлені можливості визначити, які саме правовідносини виникли між сторонами, розмір процентної ставки користування кредитними коштами та розмір відповідальності за порушення виконання кредитних зобов'язань. При цьому розрахунок заборгованості за кредитним договором від 27 лютого 2013 року, наданий банком, у період з 27 лютого 2013 року по 04 липня 2013 року взагалі не містить відомостей щодо витрат клієнтом грошових коштів. Доводи касаційної скарги про те, що виписка по картковому рахунку, підтверджує отримання відповідачкою кредитної картки і користування встановленим на ній кредитним лімітом та її згоду з умовами кредитування не свідчить про незаконність судових рішень, так як ця виписка містить інформацію за карткою № НОМЕР_1 , тоді як банком не надано доказів отримання ОСОБА_1 саме цієї картки на підставі заповненої нею 27 лютого 2013 року анкети-заяви й не доведено, яку саме суму (тіло кредиту) відповідачка отримала. З огляду на викладене, доводи АТ КБ «ПриватБанк» про наявність у ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором, укладеним на підставі анкети-заяви 27 лютого 2013, є безпідставними, а суди відмовили у позові через недоведеність позовних вимог. З повним текстом постанови Верховного Суду можна ознайомитися за посиланням: https://bit.ly/2Sl8PJL