КРЕДИТНІ ДОГОВОРИ: БАНКІВСЬКА ПРАКТИКА ТА ВИМОГИ ЗАКОНОДАВСТВА

               КРЕДИТНІ ДОГОВОРИ:

       БАНКІВСЬКА ПРАКТИКА ТА ВИМОГИ ЗАКОНОДАВСТВА 

Лише ті документи, які підписані обома сторонами, можуть бути частинами єдиного письмового договору. Документи, які споживачами не підписані, складовими частинами кредитного договору бути не можуть. Як наслідок - проценти за користування кредитами, пеня за несвоєчасне виконання споживачами своїх грошових зобов’язань стягненню не підлягають, якщо вони згадуються лише у непідписаних споживачами документах.

Серед банківських установ є досить поширеною практика укладання так званих договорів приєднання (ст.634 ЦК України), коли умови договору встановлені однією із сторін (банком) у формулярах або інших стандартних формах. Такі договори можуть бути укладені лише шляхом приєднання другої сторони (споживача) до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Банки, як правило, запропоновують на підпис клієнтам кредитні договори у вигляді заяв (заяв-анкет), в яких зазвичай зазначаються реквізити банку та клієнта та прохання клієнта оформити одну із запропонованих в заяві банківських карт. В таких заявах також вказується про те, що клієнт ознайомився і отримав під підпис банківські кредитні умови (Тарифи банку, Умови та правила надання банківських послуг). Такі заяви підписуються уповноваженими представниками банків та клієнтами. При цьому клієнти підписують лише заяви, не підписуючи банківські кредитні умови, в яких містяться процентні ставки за користування кредитами, розмір пені за несвоєчасне виконання клієнтами своїх грошових зобов’язань.

При несвоєчасному поверненні клієнтами отриманих кредитних коштів банки звертаються до судів з вимогами про стягнення не лише неповернутої частини кредиту, а й з вимогами про стягнення нарахованих процентів за користування кредитними коштами та пені за прострочку виконання грошових зобов’язань. Як доказ укладеного кредитного договору банки надають судам вищевказані заяви, які підписані клієнтами, і банківські кредитні умови, які клієнтами не підписані (або взагалі обмежуються лише посиланням у позові, що банківські кредитні умови розміщені на сайті банку за певною інтернет-адресою). При цьому в судах представники банків справедливо стверджують з посиланням на ч.1 ст.207 ЦК України, що договір може складатись не лише з одного документу, а й з декілька документів, маючи на увазі, що заяви клієнтів разом з банківськими кредитними умовами складають один єдиний письмовий договір.

Так, дійсно ч.1 ст.207 ЦК України передбачає складення письмового договору у декількох окремих документах, але поза увагою банків залишається ч.2 ст.207 ЦК України, яка гласить про те, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Таким чином, лише ті документи, які підписані обома сторонами, можуть бути частинами єдиного письмового договору. Документи, які споживачами не підписані, складовими частинами кредитного договору бути не можуть. Як наслідок - проценти за користування кредитами, пеня за несвоєчасне виконання споживачами своїх грошових зобов’язань стягненню не підлягають, оскільки вони згадуються лише у непідписаних споживачами документах.

І вказані правові висновки підтверджуються численними рішеннями Верховного суду, прийнятими за результатами розгляду кредитних справ.

Так, наприклад, згідно постанови Верховного суду від 10 червня 2020 р:

 « … Мотиви і доводи Верховного Суду та застосовані норми права

… Позивач, обґрунтовуючи право вимоги щодо стягнення пені (комісії) посилався на витяг з Умов та правил надання банківських послуг, розміщених на сайті http://privatbank.ua/rules. При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці умови розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи Генеральну угоду про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг.

Надані позивачем Правила та умови надання банківських послуг, з огляду на їх мінливий характер не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку, - в анкеті-заяві позичальника та Генеральній угоді, які безпосередньо підписані останньою і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору.

Враховуючи вищевикладене, відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з ОСОБА_2 АТ КБ «ПРИВАТБАНК», відповідач прийняла запропоновані банком Умови та правила.»

https://reyestr.court.gov.ua/Review/89928765

Згідно постанови Верховного суду від 3 липня 2019 р:

 « … Позиція Великої Палати Верховного Суду

У заяві зазначено, що відповідачка згодна з тим, що ця заява разом із Пам`яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами становить між нею та банком договір про надання банківських послуг, а також, що вона ознайомилась та погодилась з Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами банку, які були надані їй для ознайомлення в письмовому вигляді.

До кредитного договору банк додав Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» «Універсальна, 30 днів пільгового періоду» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті https://privatbank.ua/terms/.

Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

….. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «ПриватБанк»).

Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.

У заяві позичальника від 18 лютого 2011 року процентна ставка не зазначена.

Крім того, у цій заяві, підписаній сторонами, відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов`язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру.

Банк, пред`являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав в борг позичальник), стягнути складові його повної вартості, зокрема заборгованість за відсотками на поточну і прострочену заборгованість за користування кредитними коштами, а також пеню і штрафи за несвоєчасну сплату кредиту і процентів за користування кредитними коштами.

Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором від 18 лютого 2011 року, посилався на Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» «Універсальна, 30 днів пільгового періоду» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/як невід`ємні частини спірного договору.

Витягом з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» «Універсальна, 30 днів пільгового періоду» та Витягом з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/, що надані позивачем на підтвердження позовних вимог, визначені, в тому числі: пільговий період користування коштами, процентна ставка, права та обов`язки клієнта (позичальника) і банку, відповідальність сторін, зокрема пеня за несвоєчасне погашення кредиту та/або процентів, штраф за порушення строків платежів за будь-яким із грошових зобов`язань та їх розміри і порядок нарахування, а також містяться додаткові положення, в яких зокрема визначено дію договору (12 місяців з моменту підписання), позовну давність щодо вимог банку - 50 років (пункт 1.1.7.31 згаданих Умов), та інші умови.

При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Витяг з Тарифів та Витяг з Умов розуміла відповідачка та ознайомилася і погодилася з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачкою кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати неустойки (пені, штрафів), та, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування.

Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи.

Велика Палата Верховного Суду вважає, що в даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПриватБанк» в період - з часу виникнення спірних правовідносин (18 лютого 2011 року) до моменту звернення до суду із вказаним позовом (20 лютого 2017 року), тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Тарифів та Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.

За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачці Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачкою кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.

Надані позивачем Правила надання банківських послуг ПриватБанку, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останньою і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору.

Аналогічна правова позиція про неможливість вважати складовою частиною укладеного між сторонами кредитного договору, однак щодо Умов надання споживчого кредиту фізичним особам («Розстрочка») (Стандарт) та, зокрема пункту 5.5 цих Умов, яким установлено позовну давність тривалістю в п`ять років, оскільки такі не містять підпису позичальника, а також через те, що у заяві останнього домовленості сторін щодо збільшення строку позовної давності немає, викладена у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15).

Велика Палата Верховного Суду зазначає, що наявність в указаних справах неоднакових редакцій та положень умов і правил банківських послуг не мають правового значення, оскільки в обох випадках вид банківського кредиту, з огляду на їхній характер, цільове спрямування та об`єкт кредитування є тотожним - споживче кредитування, а визначальним є не безпосередньо вид чи характеристика умов щодо яких сторони досягли згоди та уклали договір, а саме встановлення обставин про додержання письмової форми для цих умов, після чого їх можна буде розцінювати як невід`ємну складову змісту договору.

Велика Палата Верховного Суду вважає, що Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» «Універсальна, 30 днів пільгового періоду» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/, які містяться в матеріалах даної справи не визнаються відповідачкою та не містять її підпису, тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами 18 лютого 2011 року шляхом підписання заяви-анкети. Отже відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, а також відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов`язань.»

https://reyestr.court.gov.ua/Review/82998244