Виплата грошової компенсації за поранення: порядок отримання

         Ратифікована Україною 17 липня 1997 року «Європейська конвенція з прав людини» (від 04 листопада 1950 року) стала потужним поштовхом на шляху до розбудови правової держави за міжнародними взагалі та європейськими стандартами зокрема.

       Прийнята трохи більше року до зазначеної події Конституція України у 1996 році, міцним фундаментом закріпила та розширила такі поняття як людина, її цінність, свободи та права.

Стаття 3 Основного Закону декламує – «Людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.».

Трохи розширеніше та доповнююче поняття до статті 3 дає нам стаття 27 Основного Закону, яка має назву «Кожна людина має невід'ємне право на життя» і проголошує – «Ніхто не може бути свавільно позбавлений життя. Обов'язок держави - захищати життя людини. Кожен має право захищати своє життя і здоров'я, життя і здоров'я інших людей від протиправних посягань.»

На жаль, триваюча на сьогоднішній день відкрита збройна агресія з боку російської федерації позбавляє нас не лише спокою та нормального життєустрою, але і що саме прикре людських життів та здоров`я наших військових, поліцейських, медиків та всіх, хто стоїть на захисті нашої Батьківщини.

В даній статті пропонується розглянути питання порядку отримання грошової компенсації військовослужбовцем при пораненні, доказування отримання поранення під час виконання бойових завдань, алгоритм дій військовослужбовцем для отримання грошової компенсації за спричинену здоров`ю шкоду.

Однак, перш ніж перейти до порядку отримання компенсації, визначимо, що є пораненням та раною, та які взагалі існують види ушкоджень організму внаслідок бойових дій.

 Отже, відповідно до Військового стандарту Міністерства оборони України 01.305.003 «Класифікація бойових уражень, небойових травм та захворювань у ЗСУ» від 01 січня 2020 року (реєстраційний номер ОВС/000210, набрав чинності згідно наказу начальника Управління стандартизації, кодифікації та каталогізації від 04 жовтня 2019 року №21), пораненням є – частковий вид травми, морфологічним компонентом якої є рана.

Рана – частковий вид ушкодження, обов`язковим компонентом якого є порушення цілісності шкірних покривів або слизових оболонок на всю їх товщину, з можливим ушкодженням розташованих глибше тканин та органів. Внаслідок впливу вогнепальної зброї виникають вогнепальні рани, холодної зброї – колоті, різані, колото-різані, рублені рани; за інших форм впливу виникають рвані, забійні, рвано-забійні, укушені та інші рани.

Ураження – частковий вид бойової травми, який визначається як порушення здоров`я людини внаслідок дії на неї фізичних, термічних, хімічних, біологічних та інших факторів. Внаслідок такого впливу розвиваються термічні ураження, хімічні ураження, радіаційні ураження, ураження іншими уражаючими факторами.

Ушкодження – наслідок впливу снарядів, що ранять, уражаючих факторів або навколишніх предметів на тканини, органи та системи людського організму. Ушкодження має локальні морфологічні прояви у вигляді струсів, забоїв, вивихів, переломів, ран, руйнацій, відривів, опіків, відморожень, а також порушень різного рівня, обумовлених радіаційними, хімічними та іншим впливами. Ушкодження – морфологічний субстракт травми (поранення).

У цьому військовому стандарті під поняттям «ускладнені поранення та пошкодження кінцівок» розуміють поранення та ушкодження з повним або неповним відривом кінцівок, з пошкодженням крупних судин та нервів, з множинними пораненнями або синдромом тривалого здавлювання тканин розташованого нижче сегмента кінцівки.

Таким чином, визначивши розмежування бойової травми від інших уражень організму людини перейдемо до питань доказування отримання поранення під час виконання бойових завдань та процесуальне оформлення грошової виплати за поранення.

Так, основним та первинним документом, який підтверджує травму військовослужбовця, отриману під час бойових дій, є довідка про обставини травми (поранення, контузії, каліцтва), видана лікарем (фельдшером) медичного пункту військової частини.

У разі якщо обстановка не дозволяє надати довідку про травму (каліцтво, поранення, контузію) до направлення пораненого військовослужбовця на лікування поза розташуванням військової частини, вона надсилається до територіального центру комплектування та соціальної підтримки, до якого приписаний військовослужбовець, який отримав травму (каліцтво, поранення, контузію), протягом 30 днів з дня отримання травми (каліцтва, поранення, контузії) або протягом 30 днів з дня надходження відповідної вимоги територіального центру комплектування та соціальної підтримки.

Якщо довідка про обставини травми (поранення, контузії, каліцтва) не видавалась – потрібно скласти рапорт на ім`я командира частини з проханням провести службове розслідування та видати довідку про обставини травми. До рапорту потрібно додати свої пояснення, а також за можливості свідків (інших військовослужбовців), які були поруч у момент отримання поранення.

Згідно пункту 87 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України затвердженої Законом України від 24 березня 1999 року №548-XIV начальник медичної служби зобов’язаний … за результатами проведеного службового розслідування щодо отримання військовослужбовцем поранення (травми, отруєння) складати довідку встановленого зразка про обставини одержання поранення (травми, отруєння). Довідку про поранення (травму, отруєння) в усіх випадках подавати до закладу охорони здоров’я, в якому лікується поранений (травмований), після проведення службового розслідування, але не пізніше 10 діб після отримання поранення (травми, отруєння).

Відповідно до п.1.2 Загальних положень розділу «Основи організації військово-лікарської експертизи» Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України затвердженою Наказом Міністра оборони України 14.08.2008  № 402, - військово-лікарська експертиза визначає придатність за станом здоров'я до військової служби призовників, військовослужбовців та військовозобов'язаних, установлює причинний зв'язок захворювань, травм (поранень, контузій, каліцтв) та визначає необхідність і умови застосування медико-соціальної реабілітації та допомоги військовослужбовцям. В перелік складових елементів  військово-лікарської комісії входить і встновлення поранень, які заподіяли військовослужбовцям смерть, установлення причинного зв'язку захворювань, травм (поранень, контузій, каліцтв) військовослужбовців.

Одним із основних завдань військово-лікарської експертизи поміж іншого є визначення причинного зв'язку захворювань, травм (поранень, контузій, каліцтва) у військовослужбовців, військовозобов'язаних, резервістів, які призвані на збори, у осіб, звільнених із військової служби, а також причинного зв'язку захворювань, травм (поранень, контузій, каліцтв) військовослужбовців, військовозобов'язаних, резервістів.

Згідно з законодавством, для оформлення виплати військовослужбовцю необхідно звернутися до начальника Центральної військово-лікарської комісії Збройних сил України чи до начальника Регіональної штатної військово-лікарської комісії з наступними документами:

·                Направлення або заяву на проведення військово-лікарняної комісії;

·                Паспорт громадянина України та його засвідчену копію;

·              Заяву, написану власноручно, про виплату одноразової грошової допомоги у зв’язку з пораненням чи інвалідністю;

·              Копію документа, що свідчить про причини та обставини поранення. Цей документ має доводити, що військовий отримав поранення на полі бою, а не сам наніс собі ушкодження;

·     Довідку медико-соціальної експертної комісії про встановлення відсотка втрати працездатності та рішення відповідної військово-медичної установи щодо визнання поранення;

·             Довідку медико-соціальної експертної комісії про встановлення групи інвалідності;

·         Якщо ви належите до рядового чи сержантського складу, необхідно пред’явити військовий квиток та його засвідчену копію, а також довідку про проходження військової служби;

·          Для офіцерів – посвідчення або військовий квиток офіцера запасу та його копію і витяг з послужного списку;

·     Всі наявні медичні документи, що характеризують стан вашого здоров’я до початку проходження військової служби, під час проходження військової служби та після звільнення;

·    Документи військово-лікарської експертизи: свідоцтво про хворобу, довідку військово-лікувальної комісії, оригінали та їхні засвідчені копії;

·      Довідку про обставини травми або її засвідчену копію та/або засвідчену копію Акта про нещасний випадок;

·            Посвідчення учасника бойових дій та його засвідчену копію;

·     Якщо військовослужбовець брав участь у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС або є постраждалим внаслідок Чорнобильської катастрофи, необхідно пред’явити посвідчення та його засвідчену копію.

Постанова Кабінету Міністрів України №239 про «Деякі питання використання коштів для виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) або інвалідності деяких категорій осіб відповідно до Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” від 17 березня 2023 року, визначає порядок виплати грошової компенсації в тому числі і в разі отримання поранення.

Так, згідно вказаної постанови, одержувачами одноразової допомоги є:  

- військовослужбовці (резервісти, військовозобов’язані, добровольці Сил територіальної оборони) Збройних Сил, Національної гвардії, Служби Безпеки України, Служби зовнішньої розвідки, Держприкордонслужби, Держспецтрансслужби;

-      військовослужбовці військових прокуратур;

-  особи рядового та начальницького складу підрозділів оперативного забезпечення зон проведення антитерористичної операції ДФС, поліцейські, особи рядового та начальницького складу,

- військовослужбовці МВС, Управління державної охорони, Держспецзв’язку, ДСНС, Державної кримінально-виконавчої служби,

-  особи, які входили до складу добровольчого формування територіальної громади, інших утворених відповідно до законів військових формувань.

Розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб в Україні станом на 01 січня 2023 року становить 2684 гривні, відшковхуючись від цієї суми ми можемо визначити який розмір одноразової допомоги отримає військовослужбовець внаслідок поранення, отже: 

·                     400-кратний розмір прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, – у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності I групи. Тобто у 2023 році це 1 073 600 грн.

·                     300-кратний розмір прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, – у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності II групи, відповідно у 2023 році сума буде 805 200 грн.

·                     250-кратний розмір прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, – у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності III групи, на сьогодні скаладає 671 000 грн.

У разі отримання військовослужбовцем поранення під час виконання ним обов’язків військової служби, що призвело до часткової втрати працездатності без встановлення йому інвалідності, розмір виплати визначений постановою Кабінету міністрів України від 25 грудня 2013 р. № 975 може становити 70-кратний або 50-кратний розмір прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, що складає 187880 грн. та 134200 грн. відповідно.

Трохи детальніше зупинемось на частковій втраті працездатності.

Департамент соціального, трудового та гуманітарного законодавства Міністерства юстиції дає роз`яснення, за яким, відповідно до Основного Закону України – кожен має право на працю (стаття 43 Конституції України).

Працездатність – це здатність до праці, що залежить від стану здоров’я, фізичного, духовного розвитку (розумових та емоційних можливостей), а також професійних знань, уміння і досвіду працівника, що дає йому змогу виконувати роботу визначеного обсягу, характеру та якості. Тобто здатність людини до праці оцінюється не лише за можливістю виконання роботи та функціональним станом організму, а й за додатковими критеріями (стан здоров’я, професійні знання, вміння, досвід).

Працездатність класифікується на: 

загальну;                                                  обмежену;

професійну;                                              повну;

спеціальну;                                               часткову

Загальна працездатність — здатність до виконання будь-якої роботи у звичайних умовах праці. 

Професійна працездатність — здатність працівника до роботи певним фахом і на певній посаді. 

Спеціальна працездатність – здатність працювати в певних несприятливих умовах (виробничих чи кліматичних). 

Обмежена працездатність – здатність до роботи з певними обмеженнями (наприклад, для інвалідів третьої групи). 

Повна (повна загальна) працездатність - здатність виконувати некваліфіковану роботу в звичайних умовах праці.

Часткова працездатність — здатність до професійної або некваліфікованої праці, що збереглася у осіб, які зазнали каліцтва.

Тож на основі даної класифікації розрізняють такі види працездатності як: повна загальна, часткова загальна, повна професійна та часткова професійна.

Поняття працездатності широко застосовується як в юридичній, так і в соціальній науці.

При цьому, слід зазначити, що повніше його зміст розкривається через використання понять "непрацездатність" та "втрата працездатності", які найчастіше зустрічаються, наприклад, в трудовому праві, праві соціального забезпечення тощо.

Однак поняття втрата працездатності на нормативному рівні не визначається, але аналіз правових норм дозволяє дійти висновку, що втрата працездатності може бути постійна і тимчасова.

Постійна втрата працездатності – це повна чи часткова втрата здатності до загальної чи професійної праці.

Повна втрата працездатності означає непрацездатність особи.

Часткова втрата працездатності - це здатність до професійної або некваліфікованої праці, що збереглася у осіб, які зазнали каліцтва.

Непрацездатність – це стан здоров’я (функцій організму) людини, обумовлений захворюванням, травмою тощо, який унеможливлює виконання роботи визначеного обсягу, професії без шкоди для здоров’я.

Повна втрата працездатності визначається як настання пенсійного віку (старість). За загальним правилом, з 01 січня 2023 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу не менше 30 років.

Зупинемось на частковій втраті працездатності. Слід зазначити, що прикладом часткової втрати працездатності є інвалідність. При цьому, необхідно відмітити, що існує два критерії визначення інвалідності – медичний та економічний. З медичної точки зору – це розлад функцій організму, з економічної точки зору – це таке порушення, яке призводить до втрати працездатності: професійної чи загальної.

Інвалідність – це стійкий розлад функцій організму, зумовлений захворюванням, наслідком травм або вродженим дефектом, який призводить до обмеження життєдіяльності, до необхідності в соціальній допомозі і захисті. Обмеження життєдіяльності – це повна або часткова втрата здатності обслуговувати себе, самостійно пересуватись, орієнтуватись, спілкуватись, контролювати свою поведінку, вчитись, займатись трудовою діяльністю.

Причинами інвалідності можуть бути:

1.                трудове каліцтво

2.                професійне захворювання

3.                загальне захворювання

4.                вроджені дефекти.

Інвалідність вважається такою, що настала внаслідок трудового каліцтва, якщо нещасний випадок настав:

·       під час виконання трудових обов’язків (в тому числі і під час відрядження);

·       по дорозі на роботу, або з роботи;

·       на території підприємства, установи, організації протягом робочого часу (включаючи перерви);

· поблизу підприємства протягом робочого часу, якщо перебування там не суперечило правилам внутрішнього трудового розпорядку;

·       у разі виконання державних або громадських обов’язків;

·       у разі виконання дій по рятуванню людського життя, охорони державної чи приватної власності, охорони правопорядку.

Під тимчасовою втратою працездатності розуміють неспроможність особи виконувати свою трудові обов’язки внаслідок короткотривалих обставин об’єктивного характеру. Тимчасова непрацездатність може бути спричинена:

1.      фізичною нездатністю особи здійснювати трудову діяльність (хвороба, травма, вагітність та пологи);

2.     неможливістю працювати у зв’язку із необхідністю здійснювати догляд за іншим членом сім’ї (хворою дитиною; хворим членом сім’ї; за дитиною до трьох років; за дитиною до досягнення трьох річного віку або дитиною-інвалідом до 16 років у разі хвороби матері або іншої особи, яка доглядає за цією дитиною);

3.  неможливістю працювати у зв’язку із настанням обставин, спричинених діями державних органів (карантин, накладений органами санітарно-епідеміологічної служби).

Тимчасова непрацездатність має тимчасовий зворотний характер під впливом лікування та реабілітаційних заходів, триває до відновлення працездатності або встановлення групи інвалідності, а в разі інших причин - до закінчення причин відсторонення від роботи. Тимчасова непрацездатність застрахованих осіб засвідчується листком непрацездатності.

Згідно пунтку  2.22.    тимчасова    непрацездатність    осіб   рядового   і начальницького  складу  засвідчується  довідкою  органу,  у  сфері управління якого перебувають заклади охорони здоров’я.

Особам  рядового  і начальницького складу, які перебувають на лікуванні  у  зв’язку  із  захворюванням, пораненням, контузією чи каліцтвом,  отриманими  під  час  виконання  службових обов'язків, довідка  видається  до  дня закінчення лікування (при сприятливому закінченні  лікування)  або  до дня звільнення з органу управління (підрозділу)  за  станом  здоров’я  (при  несприятливому  перебігу лікування) за висновками військово-лікарської експертизи.

Порядок видачі документів, які засвідчують тимчасову непрацездатність затверджений Інструкцією про порядок видачі документів, які засвідчують тимчасову непрацездатність громадян, затвердженою наказом Міністерства охорони здоров’я України від 13.11.2001р. № 455, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 4 грудня 2001 р. за N 1005/6196.

Згідно Інструкції, аби засвідчити тимчасову непрацездатність отримується  лист непрацездатності.

Пунктом 1.4 Наказу передбачено, що даний документ видається:

1.4.1. Лікуючим  лікарем  державних  і  комунальних  закладів охорони здоров'я.

1.4.2. Лікуючим   лікарем  стаціонарів  протезно-ортопедичних установ системи Міністерства праці та соціальної політики України.

1.4.3.  Лікуючим  лікарем  туберкульозних санаторно-курортних закладів.

1.4.4. Фельдшерам у місцевостях,  де відсутній лікар, а також на  плаваючих суднах.  Список цих фельдшерів затверджується щороку органами охорони здоров'я.

1.4.5.  Лікуючим  лікарем закладів охорони здоров’я незалежно від   форми   власності  та  лікарям,  що  провадять  господарську діяльність з медичної практики як фізичні особи - підприємці.

Пункт 1.6. говорить, що видача документів, що засвідчують тимчасову непрацездатність здійснюється лікуючим лікарем (фельдшером) при пред'явленні паспорта чи іншого документа, який засвідчує особу непрацездатного і не може бути платною послугою в закладах охорони здоров’я незалежно від форми власності.

Згідно пункту 2.1. - У разі захворювання чи травми на весь період тимчасової непрацездатності до відновлення працездатності або до встановлення групи  інвалідності  медико-соціальною  експертною комісією (МСЕК) видається листок непрацездатності, що обраховується в календарних днях.

Разом з цим, також, необхідно зазначити, про медико-соціальну експертизу втрати працездатності. 

Експертиза тимчасової непрацездатності – це комплексна оцінка порушень функціонального стану організму та інших причин, якими вона обумовлена, що визначають факт тимчасової втрати працездатності, установлення строку непрацездатності, визначення клінічного та трудового прогнозу відповідно до встановленого діагнозу.

Так, відповідно до статті 69 ЗУ «Основи законодавства України про охорону здоров’я», медико-соціальна експертиза втрати працездатності та стійких обмежень життєдіяльності - медична експертиза з тимчасової втрати працездатності громадян проводиться лікарем або комісією лікарів у закладах охорони здоров'я незалежно від форми власності, а також лікарями, що провадять господарську діяльність з медичної практики як фізичні особи - підприємці. експертиза тимчасової непрацездатності громадян здійснюється у закладах охорони здоров’я лікарем або комісією лікарів, які встановлюють факт необхідності надання відпустки у зв’язку з хворобою, каліцтвом, вагітністю та пологами, для догляду за хворим членом сім’ї, у період карантину, для протезування, санаторно-курортного лікування, визначають необхідність і строки тимчасового переведення працівника у зв’язку з хворобою на іншу роботу у встановленому порядку, а також приймають рішення про направлення на медико-соціальну експертну комісію для визначення наявності та ступеня тривалої або постійної втрати працездатності.

Експертиза тривалої або стійкої втрати працездатності здійснюється медико-соціальними експертними комісіями, які встановлюють ступінь та причину інвалідності, визначають для інвалідів роботи і професії, доступні їм за станом здоров’я, перевіряють правильність використання праці інвалідів згідно з висновком експертної комісії та сприяють відновленню працездатності інвалідів.

Висновки органів медико-соціальної експертизи про умови і характер праці інвалідів є обов’язковими для власників та адміністрації підприємств, установ і організацій.

Порядок організації та проведення медико-соціальної експертизи встановлюється Кабінетом Міністрів України постановою від 4 квітня 1994 р. N 221. Так, у МСЕК проходять огляд громадяни, які частково чи повністю втратили здоров’я внаслідок захворювання, травм та уроджених дефектів, що обмежують їх життєдіяльність, а також особи, які за чинним законодавством мають право на соціальну допомогу, з метою виявлення компенсаторно-адаптаційних можливостей особи для реалізації заходів реабілітації та адаптації інвалідів.

Крім того, відповідно до частини першої статті 69 Основ законодавства України про охорону здоров’я і з метою встановлення єдиного порядку організації та проведення експертизи тимчасової непрацездатності наказом Міністерства охорони здоров’я України від 9 квітня 2008 р. N 189, затверджено Положення про експертизу тимчасової непрацездатності, яке застосовується при визначенні тимчасової непрацездатності, а саме встановлення у працівників факту тимчасової непрацездатності та визначення її термінів, надання рекомендацій про відповідні умови праці для хворих, які не мають групи інвалідності, але потребують тимчасово чи постійно особливих умов праці за станом здоров’я.

Загалом, як ми можемо бачити зі змісту даної статті, нормативно-правова база доказування отримання поранення військовослужбовцем під час виконання ним своїх службових обов`язків досить широка, із чітко встановленим механізмом кваліфікації поранень та призначення компенсацій та виплат, а тому з боку держави вимагається лише належним чином дотримуватися встановлених приписів та процедур задля якнайшвидшого оформлення соціальних гарантій, пільг та захисту військовослужбовцями своїх прав.

          В доповнення до попереднього абзацу та на завершення даної статті, хотів би зазначити, що зважаючи на прописаний в законодавстві порядок отримання компенсацій за поранення, отримані внаслідок бойових дій, все ж хотілося б, аби саме добровільна воля та щире прагнення допомогти, а не примус через судову тяганину та винесені рішення по відношенню до профільних державних органів, стали керуючим мотивом у допомозі військовим у вирішенні питань виплат за поранення та травми, отримані ними під час виконання бойових завдань із захисту нашої з вами Вітчизни.